Поки смажиться яєчня…

Розмова з читачкою перед початком викладки однієї з моїх книжок:

— Не люблю читати книгу потрошки. Краще  почекаю кінця публікації, а потім прочитаю все разом, якщо буде час, звичайно. 

— Але для автора важливо, щоб читали і коментували саме оновлення!  

— А раптом публікація припиниться, книга не буде дописана, або оновлення публікуватимуться рідко? Не хочеться розчарувань. 

— Жодних розчарувань! Книга вже дописана, всі оновлення на сайті, публікація щодня о сьомій годині. Спробуй почитати, а потім скажеш свої враження.

Після десятого оновлення:

— А знаєш, це зручно, і зовсім не відбирає часу. Я встигаю прочитати главу поки смажиться яєчня.

*** 

Отже, друзі, книга вже на сайті і вона повністю дописана.  

А ось і обіцяний пролог:

Двадцять вісім років тому…

У притулку Милосердного, куди приходили народжувати найбідніші жінки міста, в ту ніч було тихо. У передпокої дитячої кімнати теж панувала тиша, яку порушувало лише хропіння ходжатки, що спала на кушетці біля входу. Жінка, що увійшла до дитячого куточка, ступала нечутно. Наблизившись до сплячої медички, вона витягла з кишені тоненьку пробірку і відсипала собі на руку дрібку її вмісту. Вдихнула тонкий, невагомий порошок, а потім, нахилившись впритул до обличчя ходжатки, різко дунула їй у ніс. Та зітхнула, але не прокинулася. Все! Вхід до куточка був вільний. Відьма безперешкодно рушила далі.

У палаті перебувало двоє немовлят. Одне з них – квола дитина, чиє життя від народження висіло на волоску, – було донечкою відьми. Другу дівчинку – звичайнісінького підкидька – знайшли кілька годин тому на порозі притулку.

Жінка підійшла і уважно подивилася на обох дітей, оцінюючи їхній стан. Лікарем вона не була, але їй це було без потреби – відьомський дар таким як вона чудово заміняв освіту. Саме цей дар і привів її сюди в нічний час. Вона відчула, що донечка помирає, й поспішила до неї. Відчуття відьму не підвело: життя її коханої дівчинки відлічувало останні хвилини, ніжна дитяча душа могла відірватися від тільця в будь-який момент. Натомість маленька знайда була абсолютно здоровою, сповненою життєвих сил і, до того ж, виявилася дуже гарненькою.

Почуття несправедливості накрило жінку з головою. Чому її така жадана дитина жити не може, а ця нікому не потрібна знайда — живе? Відьма ще до пологів знала, що її дитя буде нежиттєздатним, але прийняти цей факт так і не змогла. Вона була вже не молоденькою, і це був її останній шанс на материнство. Тож тепер думала недовго. Її унікальний темний дар полягав у тому, щоб бачити душі й впливати на них. Вона, при потребі, навіть дорослу душу могла відірвати від тіла, а вже з новонародженою впоратися було зовсім не важко. Ось цим умінням вона і скористалася. Лише кілька хвилин знадобилося відьмі, щоб поміняти душі дівчаток місцями. Тіло знайди, сповнене жаги до життя, залюбки прийняло чужорідну суть. Чи закріпилася інша душа в хворому тілі, відьму не цікавило.

На ранок ходжатки повідомили жінці про смерть її дитини і нічого дивного не знайшли в тому, що невтішна мати, чиї груди переповнилися молоком, побажала удочерити покинуту дівчинку.

Так маленька знайда одержала ім’я Сальваріта і стала дочкою Маргіти Лоу. І лише одній Маргіті було відомо, що в тілі цієї дитини перебуває душа її справжньої доньки. А от чого вона не знала, так це того, що забрала з притулку не людське дитя, а драконя. Адже поки дитина маленька, визначити приналежність до драконячого роду неможливо.

***

Чи зацікавив вас пролог? Напишіть мені в коментах.

Публікація починається першого вересня, оновлюватися книга буде щодня о сьомій годині. Смачної яєчні!