…водночас він не для коментарів. Пишу його з думками про те, що зостається від нас після смерті. До винайдення інтернету ми намагалися залишити якомога глибший слід в історії, створюючи привида минулих літ. Є ще ті, хто живе цим і в наш час, проте наразі моє серце гріє думка про те, що інтернет пам’ятає все, і кожен підібраний нами символ надовго залишиться у пам’яті сервера, а потім через них історики майбутнього будуть намагатися узріти картину нашого сьогодення.

Десять днів тому померла моя собака Жулька. Дивовижно те, що, попри значну кількість дорогих мені людей, яких довелося провести на той світ, ця втрата відбилася найсильніше на моїй душі. Завдяки їй я переживав складнощі та труднощі, з якими сам би не впорався.

Цей пост не для співчуття. Просто мою душу гріє мрія емпата: що в цьому світі життя — це значно більше, ніж вид чи рід, і незалежно від категорій та форм емоції та любов єднають усе свідоме. Не такі ми вже й різні, доки можемо співчувати.

Дякую, Жулько, за ці чудові чотирнадцять років — вони назавжди залишаться теплом у моєму серці:)