Темні губи Ліліт здригнулись від зловтішної усмішки.

– Я розчарована своїми дітьми… – пірнувши крізь Браму, сказала вона.

– Я помітила, – закотила очі Ізуель, кружляючи довкола неї, полум’яні мечі сяяли у сутінках Пекла. – Я звісно вдячна за те, що ти виконала зачистку замість мого війська, та не варто було наражати себе на такий клопіт.

– Направду, я тебе недооцінила, – примружилась вона. – Думала хтось із моїх дітей принесе твою голову на таці. Та все доводиться робити самій!

В руках Ліліт зблиснув меч і кинджал із лезами, що були неначе занурені у лаву, сяяли тьмяним помаранчевим сяйвом. Ліліт кинулась вперед, махнувши рукою з мечем, утворюючи дугу. Ізуель ухилилась, відстрибнувши вбік. Вона вдарила у відповідь Інферною, полум’я лизало руку Ліліт, від чого вона заверещала, відскочивши.  Ліліт із новою силою атакувала кинджалом, який тримала в іншій руці, Ізуель відвела удар своїм крилом, але жар від леза обпік її перо.

– Тепер я бачу: можна було не вести купу дітей на забій – я могла вбити тебе всього за кілька хвилин самостійно! – тріумфально заявила Ліліт.

– То чого ж ти так мене боїшся?

– Я? Боюсь тебе? О, люба, ти зависокої думки про власну персону!

Ліліт хрипко реготнула, знову вдаривши  її хлистом. Ізуель перехопила кінчик батога рукою і застосувала силу, аби видерти його з рук Ліліт. Вона хутко перевернулась і наблизилась, вдаривши Ліліт мечем у стегно. Вона верескнула, схопившись за рану. Іншою рукою вона зробила замах, розсікаючи повітря. Удар влучив у бік Ізуель, пошкодивши й так деформовану броню її плеча. Кров бризнула, скрапуючи її рукою, що ослаблено повисла.

– Знаєш… А ти билась дуже навіть непогано. Та є те, чого не змінять роки тренувань, Ізуель, – Ліліт наблизилась до неї, – ти народилась янголом, а отже завжди будеш слабшою за мене, як би добре не готувалась до бою.

– Опусти зброю, – застосувала Заклик Предводителька.

– О… Люба, не принижуйся до наказів. Встояти складно, та я добре вчилася.