"Перші кроки"

 Побачив цікавий для початківців флешмоб від Марія Енріх Вирішив доєднатися. Думаю що для початківців, бо тим хто давно публікуєтсья ці питання можуть бути вже буденними.

 Перше питання: чому саме такий псевдонімом?

 Проста відповідь, в чому б і ні.

 А якщо серйозно, то мені до вподоби моє ім'я Анатолій, що означає місце де сходить сонце. Тай думаю зручно коли до тебе звертаються на ім'я. В от Спун, це інша історія, я як нікнейм часто записував англійською своє прізвище, в ще я люблю поспати, тож мій нікнейм це моє друге я.

 Наступне питання: Перша прочитана книга, окрім буквара.

 Нажаль не пам'ятаю. Бо і буквар я прочитав ще до школи. Серйозно став читати коли навчився читати швидко, а це вже 4 клас. Тож до 8 класу в місцевій селищній дитячій бібліотеці перечитав всі пригодницькі і фантастистичні книги.

 Третє питання: Перша спроба писати.

 Тут трохи неочікувана відповідь. Спочатку хотів написати що книга яку зараз пишу і є першою. Бо писати ніколи не любив. Щей почерк маю жахливий. А потім згадав, що у віці 13-14 років писав перші проповіді на 5 хв, які потім зачитувалися мною на вечірньому богослужінні перед основнною проповіддю. І однією з тем які досі пам'ятаю була на вірш з Біблії "Завжди радійте". А неочікувано, бо зараз пишу фантастику. детельніше в наступному питанні.

 Останнє. бонусне питання вже від мене. Як докотився до такого життя, що став писати?

 У світі власних фантазій я жив зажди. Все слугувало натхненням для цього, прочитані книги, споглядання за комахами, фільми, і тому подібне. Але незаписував їх з однієї простої прични. Маю жахливий почерк, і тому не люблю писати. Я навіть не впевнений чи зможу щось написане мною в школі зараз прочитати. Блище до закінчення школи появилися гаджети, кнопкові телефони, ПК, ну і як всі хлопчаки мого віку, звіно використовував їх для ігор, які значно підбурювали фантазію. А не записував нічого з тієїж причини, думав я значно швидше ніж друкував. То ж поки надрукуєш одне речення, решта думок з голови вже гуляють десь в іншому місці.

 А далі, одруження, діти, і нова проблема, виявляється я люблю нові концепції. Але мої вигадані герої, завжди чоловіки, без віку, без обличчя, без імені. Бо мені цікавіше вигадати як в середньовічі побудувати ліфт, ніж якісь дрібниці накшталт імені героя, чи кольору його волосся.

 Що ж змінилося, і чому я після 30 таки почав писати. А просто,  тепер ці "дріниці" за мене може вигадувати ШІ, мені залишається лиш обрати із запропонованих варіантів.

 То ж і вам бажаю нових звершень, і не бійтеся починати, бо для того щоб розпочати щось творити, потібен перший крок, розпочати...

 І на останок, дякую Марії за флешмоб.