Різко відсмикую руку, ніби обпеклася. Цей жест викликає ще ширшу усмішку в незнайомця. І з якого дива він такий веселий?

— Спокійно, це ж лише напій, — невимушено додає хлопець.

— Пішов ти! — сухо кидаю, обходячи його широким луком, і впевнено прямую далі.

Тепер іду повільніше, пильніше стежу за дорогою і старанно уникаю будь-яких мрійливих фантазій.

Невдовзі опиняюся вдома, цього разу вже без додаткових пригод. Мені кортить якнайшвидше перевірити, як нова сукня виглядатиме без вигідного освітлення приміряльні. Бачив би мене в ній той нахаба... Так, Олівіє, про що ти взагалі думаєш?!

Запрошую до нової запальної історії ♥️

Нік без вас сумує)