Прокидаюсь від легкого дотику до плеча. Розплющивши очі, різко смикаюсь, побачивши над собою схиленого Багрія. Розгублена, зустрічаюсь з його темним поглядом, не можу згадати, де я. Та потім реальність повертається і я розслабляюсь, хоч серце ще трохи калатає у грудях.

- Вставай. Їжу привезли, повечеряємо, - говорить буденно і випрямляється, забравши руку з мого плеча.

- Не хочу, - закутуюсь ще тісніше у покривало і прикриваю очі. - В мене немає апетиту.

Брешу. Живіт бурчить від голоду, але я не можу втриматися від цього маленького протесту. Хоч так я можу показати, що ще маю хоч крихту контролю.

- Не час показувати характер, - в його голосі з'являється роздратування. - Тобі треба гарно харчуватись, щоб виносити здорову дитину.

- Я ще не вагітна, - відрубую і сідаю на ліжку. Вийшло трохи різкіше, ніж планувала, але нотки гніву несподівано з'явились.

- Можливо сьогодні завагітнієш, - каже досить впевнено.

Від цієї думки кидає в жар. За останню добу він тричі в мене кінчив. Дуже велика ймовірність того, що я вже залетіла.

Більше не сперечаюсь. Встаю і обіймаю себе руками, щоб хоч якось приховати оголене тіло. Відчуття вразливості змушує мене стиснутися, але Багрій, помітивши це, простягає мені білий махровий халат. Я швидко накидаю його, відчуваючи м’яку тканину на шкірі, але перед тим ловлю його погляд — пильний, зацікавлений, наче він бачить мене вперше. Невже йому мало? Він що не мав жінки роками?

https://booknet.ua/reader/ugoda-bagrya-rozplata-za-borgi-b441127?c=4816485&p=1