Русалчин віночок - карпатська казка



 

– Я залишуся тут назавжди... Не женіть... не женіть мене! – шепотів у непритомності Марко, намагаючись розплутати вузол, звільнитися від пут. Але Іванко, помітивши це, своїми чарами ще міцніше примотав хлопця до стовбура дерева.

А потім, закрутившись на місці, підняв вихор трави й темного листя і перетворився на дику людину – ту, про яку з острахом говорять в гірських долинах Карпат, якою лякають неслухняних дітей і про яку жахаються згадувати на ніч... І тільки побачивши його кігті та ікла, лісові красуні злякано закричали й кинулися в різні боки, залишивши бідного Марка в спокої. І тоді, прийшовши до тями на мить, з огидою й жахом побачив він те, про що не хотів розповідати йому Чугайстер.

Спини красунь-мавок... їх зеленуваті тіла... Рвана шкіра... клапті її звисали по краях величезних дірок, в яких біліли кістки... ребра здавалися мармурово-білими, тьмяно світячись у напівтемряві чарівного лісу. А позаду чудовиськ волочилися по землі моторошним шлейфом їх сизі нутрощі. Не було у мавок спин та шкіри на ній.

Жах дивився на парубка зеленими очима лісу, жах дихав туманами вологими, жах тягнув гілки-руки старих дерев, за кожним з яких тепер стояла проклята діва.

Нудота підкотилася до горла Марка, і він впав у рятівні обійми темряви й безпам'ятства. Тому й не побачив, що далі відбувалося в лісі... чим наповнилася хаща чарівна. Яка темрява згустилася між моховитими стовбурами... які крики дзвеніли в тумані, моторошним відлунням злітаючи під густі крони, що не пропускали сонячного світла… Як бігав за мавками дикий Чугайстер, як ричав він і завив, наздоганяючи чергову свою жертву, як падала мавка, спотворивши злякане обличчя, в м'які мохи, як стоншувалася, перетворюючись на ліс, на болото й папороть, і як прекрасне волосся її ставало густою травою, а очі – лісовими квітами... а кров проростала дикою суницею.

І коли Марко прийшов до тями, тільки тиша панувала під кронами старих сосен, тільки ліс смолами й росою оплакував своїх дочок... Деякі мавки встигли сховатися в своїх деревах або втекти в далекі лісові хащі, і врятувало їх тільки те, що Чугайстер побоявся залишати Марко одного в проклятому місці, повному небезпеки й чаклунства. Злого чаклунства, моторошного та жаского, яке зводить парубків з розуму, забираючи стежками лісовими в густі непрохідні ліси... Іноді мавки не відразу вбивали, іноді вони полонили своїми піснями чарівними, викликаючи в серцях людських прокляте кохання до мертвячок, від якого ніщо, крім смерті, не могло вже врятувати... Так і жили такі зачаровані в хащах, не пам'ятаючи себе, поки їх не поїдали моторошні лісові чудовиська.

Прокинувся парубок на березі озера русалок, куди приніс його лісовий панич. Іванко сидів поруч, чекаючи, поки друг прийде до тями.

– Де ми? – переляканий Марко озирнувся на лісові хащі, в яких щойно блукав з Іванком. І пам'ять повільно повернулася до нього, і згадав він до свого сорому, як ледь не пішов в інший світ, зачарований лісовими чудовиськами. – Якби не ти… Не вибрався б я з цього проклятого лісу живим та при тямі!

– Ти мені допоміг, тепер я допоможу тобі.

З цими словами Іванко, посміхаючись, простягнув Марко віночок з волошок і папороті, де серед зелені виблискувала неймовірно й чарівно червона квітка рути чаклунської.

Тремтячими руками взяв Марко вінок і очі його від радості горіли, обличчя осяяла посмішка.

– Тепер Мар'яна точно вийде за мене заміж! Ось на весіллі погуляємо! Ти головним гостем будеш! Іванко, це я тобі обіцяю! Ніколи не забуду, як ти допоміг мені!

– Ну що ж, тоді йди додому, до своєї нареченої, і мене на весілля чекай. А я обіцяю, що принесу вам найбагатший і найчарівніший подарунок!.. А в мене, друже мій, ще справи є… Це не єдине прокляте місце в Карпатах, де мавки зачаровують людей… як тебе ось ледь не звели зі світу…

І з цими словами Чугайстер, дикий лісовий панич, зник, а на тому місці, де він щойно стояв, тільки туман клубочився та кружляло в повітрі темне листя...

Перелесник, змій вогненний, тихо посміхнувся у свою руду кудлату бороду. Він невидимою тінню бродив по берегах лісового проклятого озера, чекаючи, поки не піде Чугайстер...

«Не побачиш ти своєї Мар'яни! Моя дівчина буде, а ти навіки тут заснеш, і нехай вона тільки уві сні до тебе приходить!» – подумав змій злобно й люто.

Прокляв рудий чарівник парубка, вкрав вінок русалчин для Мар'яни та й зник у світанковому тумані.

А бідний Марко залишився спати вічним сном під зеленими чаклунськими вербами.