Я сіла навпроти нього. І саме тоді помітила, як двері кафе тихо зачинилися на замок. Хтось із середини провернув ключ. Моє серце пришвидшило хід, у вухах задзвеніло. Я поїхала на зустріч із незнайомцем… і тепер ми тільки вдвох сидимо тут. Порожні столики навколо, запах кави, який здається раптово задушливим, і погляд чоловіка, що ні на мить не відривається від мене.

Крізь попіл