Ні-ні, не про калорії, білки, жири й оте все. Я про назви страв і напоїв. Бо, зізнаюсь, іноді мені здається, що історія вирішила не писати підручники, а просто підкинути нам меню. І тепер ми всі замовляємо на вечерю шматочок біографії.

Наприклад:

 Тарт Татен — яблучний пиріг, створений сестрами Татен. Я уявляю, як вони сперечалися: «назвемо на честь нас!» — і пиріг згодом став знаменитішим за самих сестер.

 Капрезе — салат з моцарелою та помідорами, названий на честь острова Капрі. Тобто, по суті, ти їси географію.

 Карпачо — тонко нарізане м’ясо, назване на честь художника Вітторе Карпаччо. У мене питання: він малював пензлем чи ножем для стейків?

 Креветки Скампі — страва з порту Скампіа. Ну, тепер я знаю, що в Італії навіть креветки мають прописку.

 Кайзерівський рулет — булочка на честь австрійського імператора. Тобто, імператор у нас уже давно в історії, а булочка досі тепла.

 Кобб-салат — створений Робертом Коббом. Тут усе чесно: зробив — назвав.

 Шарлотка — пиріг на честь британської королеви Шарлотти. Оце я розумію — королівська дієта!

 Олів’є — створив шеф Люсьєн Олів’є. І тепер щороку він переслідує нас на Новий рік.

 Наполеон — торт на честь французького імператора. Цікаво, він би образився, якби дізнався, що його їдять із чаєм?

 Цезар-салат — на честь кухаря Цезаря Кардіні. (Зізнавайтесь, хто теж думав, що це Юлій Цезар особисто нарізав листя?)

 Захер-торт — створив Франц Захер у Відні. Людина залишилася в підручниках кулінарії, а я з шоколадом — у підручниках життя.

 Пудинг Нельсон — британський десерт на честь адмірала Нельсона. От це вже небезпечна солодкість!

 Груша Белль-Елен — десерт на честь героїні опери Оффенбаха. Це коли вже навіть фрукти співають арії.

А тепер перейдемо до напоїв:

 Капучино — на честь ченців-капуцинів. Колір напою схожий на колір їхніх ряс. Іноді думаю: якби ряси були в горошок — ми б пили «капучино-полька».

 Lipton Ice Tea — на честь Томаса Ліптона, який просто вирішив: «Чай — це моє життя». І ми досі його п’ємо.

 Earl Grey — на честь Чарльза Ґрея, прем’єра Британії. Уявляю, як він підписував документи й казав: «А ще зробіть мені чай. І назвіть його моїм прізвищем, будь ласка».

А тепер скажіть чесно: ви теж відчуваєте, що після цього списку ваша вечеря звучить як вечірка з історичними постатями?
— Що будете?
— Мені, будь ласка, шматочок Наполеона з Цезарем, і ще одну Шарлотку на десерт.

А потім ми дивуємось, чому історія нам здається такою… смачною