Обожнюю ділитися з вами уривками наступних розділів роману «Друг батька. Заборонена пристрасть». Тому, ловіть новий провокативний фрагмент ☺️

— О, Мілочко, глянь, що я для тебе привіз! — раптом татовий голос вибухнув із таким ентузіазмом, що я аж здригнулася, мало не перекинувши келих із водою.

І коли я підняла очі, переді мною опинилася знайома коробка з кондитерської, яку я обожнювала ще з дитинства. Та сама біло-рожева, перев’язана ніжною стрічкою, з витонченим французьким написом збоку. Всередині знаходилися еклери з білим ніжним кремом. 

Зазвичай при вигляді цієї коробки я б уже світилася від щастя, як новорічна гірлянда, у мене навіть слина б давно підступила до рота, але зараз все було інакше…

Тому що за столом сидів Руслан.

І його погляд… Господи, він благав мене. Не словами, звичайно, а очима. У нього були ледь-ледь нахмурені брови, майже непомітний нахил голови, важке дихання й напружений блиск у карих очах.

«Не роби цього. Прошу. Не відкривай. Якщо ти зараз візьмеш еклер — я зірвуся. Просто пожалій мене…»

Це беззвучне «не треба» добило мене остаточно. Бо що-що, а заборони на мене діяли завжди протилежно.

«Він ж знає тебе… — єхидно прошепотів мій внутрішній голос, — якщо щось не можна — ти обовʼязково це зробиш».

Я повільно потягнула руки до коробки. Руслан у цей момент стискав келих із коньяком так, ніби намагався його придушити. Його пальці побіліли від напруги, а очі звузились і потемніли.

Не дивлячись на це, я все одно підчепила кришку коробки.

Якщо ви ще не знайомі з цією історією — обовʼязково додайте її до бібліотеки і я гарантую, що вже після декількох розділів ви не зможете від неї відірватися ☺️❤️