Хочу поділитися свіжим уривком моєї майбутньої книги, над якою працюю в усі можливі вільні хвилини. Вдихаю в неї ті залишки душі, що ще не згасли, тримаючись на надії завершити почате:

"Але доля впертіша навіть за слона, бо знову зіштовхнула нас лобами. Здається, лише я настільки сліпа, що знову не помічаю тебе. Я занурилася в себе, у свою буденність, яка проковтнула половину мого життя за мить. Я навіть не встигла озирнутися, як життя, яке я так поспішала жити, промайнуло повз. Куди ж ти, постривай, я не встигла тебе відчути! І саме в той момент, коли мені було важко, коли здавалося, що вихід туго заплетений порослою лозою, я підняла очі й побачила тебе. Мої вуха нарешті почули, і почули тебе. Моє серце впустило твої слова, які, можливо, ти випустив із звички, промовивши легкий комплімент жінці. Жінці, яка в той єдиний момент бажала відчути себе гарною, привабливою, живою. Бажала вирватися від усієї тієї кучі "життя", яке вона так вперто намагалася жити, забувши, чого бажала на початку. Забувши, що життя треба відчувати, а не мчати вперед лише тому, що шлях відкритий."

І просто квіти для пахощів))) 

Чи вистачає у Вас часу на написання книг? Коли Вам найкраще пишеться?