Новий розділ)

Не пропустіть новий розділ Відродженої Династії

І ось шматочок з нього:

Рука, тверда, як бетонна стіна, блокує мій шлях. Переді мною – її чоловік. Його погляд холодніший за лезо.

– Ти туди не підеш. – ричить. – Забудь.

Я усміхаюся – гірко, криво, майже зневажливо.

– І хто мені заборонить? Ти? Не сміши мене.

– Ні. Ти сам підеш. – його голос не тремтить. – Бо якщо в тобі, ще залишилося хоч щось справжнє... Якщо ти досі кохаєш Софію, – його очі блимають вогнем, – то залишиш її й нашу дитину в спокої. Заради їхньої безпеки.

Кров горить в мені. Безпека? Чия безпека? Від кого?

– Ваша дитина? – я майже сміюся, але в цьому сміху – біль. – В неї сині очі. Такі ж, як у мене.

Він махає головою.

– У багатьох людей сині очі.

– Ага. – я крокую ближче, упираючись у нього, очі в очі. – Але в Софії янтарні очі. У тебе – зелені. То як, чорт забирай, вийшло, що в неї – сині?

– В житті різне буває.

– Ні, не буває.