Хотілось нагадати, що в мене є видана книжечка, великий ознайомчий уривок якої є на букнет, замовити можна на сайті видавництва або написавши мені на фейсбуці 
Якщо хтось планує бути на книжкових фестивалях у вересні у Вінниці та Житомирі - я буду там обов'язково, також планується Львів у жовтні.

ЧИТАТИ ТУТ ПАННОЧКА-ВІДЬМА
 

___________________________________УРИВОК________________________________
— Це і є… моя матінка! — видихнула панночка, коли Олекса повернувся до неї.

Ніхто з них не помітив Потоцького, що сховався за ялиновими гілками. Задумливо покрутив козак вуса, потім нахмурився, поглядаючи на своє колечко з яхонтом, — таке саме він помітив на пальчику колишньої любаски.

Як у чаклунки з’явилося те, що належить моровій панні?.. Втім, неважливо…

Головне — завдяки цьому може він показати владу свою над Яніною Конопко, бо казала темна пані, що камінці ці давньою магією наповнені, — та людина, у якої буде головний перстень — а його вона довірила Потоцькому, — зможе підкорити своїй владі решту обручок... Той яхонт, що в морової пані залишився, заговорений був від впливу чужого, й про те, на що здатний і для чого він пані потрібен — Потоцький не знав.

А питати — собі дорожче. Ще в жабу перетворить його або в борова якого… з неї станеться.

І ось усміхнувся Іван, обсмикнув свою свитку замизкану та й вийшов з-за ялинки на залиту місячним світлом галявину, на якій знову з’явилася Яніна з паном своїм, вибралися вже з яру. Сорочка чаклунки забруднилася, порвалася понизу й на плечі, супутник її дбайливо свою свитку накинув на пані. А в руках панночки, доньки її, яку з першого погляду Потоцький пізнав, вже нове полум’я розгорялося.

— Лисавето, постривай ти лютитися… — Козак, що її супроводжував, подивився на Потоцького. — Ти ще хто такий?

— Я дивлюся, компанія вся в зборі, — глумливо озвався той. — Панночці раджу погасити вогник, інакше матінку її відправлю в пекло. Без найменшого шансу звідти повернутися…

Тиша запанувала на галявині, лише здалеку долинали верески танцюючої біля величезного багаття нечисті — шабаш йшов своєю чергою.

Яніна сіпнулася, загарчавши, але Потоцький підняв руку з перстнем, торкнувся камінчика й дунув у бік відьми. Дим повалив чорний, страшний, і жінка закричала — впала б, якби не пан Фелікс.

А від кільця її, подарованого колишнім львівським возним, поповз по шкірі візерунок терновий, немов хто фарбою малював, і ширилося прокляття, розросталося... бутони з’являлися, шипи... листя різьблене.

— Хто посміє проти мене хоч слово сказати — буде винен у тому, що Яніна Конопко в безодню провалиться, — холодно сказав Потоцький, в глибині душі радіючи — яка вдача, що він на шабаш ж з’явився, вдасться вислужитися перед пані моровою! Приведе їй усіх, на кого так довго вона полювала…

 

______________________
Видавництво "Бук-Друк", Житомир