"Рука, що гойдає колиску" : https://booknet.ua/book/ruka-shcho-goida-kolisku-b433972

Я прокидаюсь ще до світанку – від пташиного щебету від кожного дерева, кожного куща. Пригортаю Аву ближче до себе – хоч вже майже травень, та ночі в горах ще холодні. Вона міцно спить, вкрита плащем поверх розпущеного волосся і теплий подих лоскоче мені шию.

Спостерігаю, як поступово світліє небо, як виринає сонце із туманного серпанку за краєм гір. Як медово-золоті промені запалюють кольори на зелених спинах пагорбів, виграють блиском на краплях роси, що вкриває густі трави довкола нас. Я лежу, обіймаючи кохану жінку і відчуваю, ніби зараз народжується світ. Ніколи не думав, що обряди можуть змінити щось в душі. Завжди вважав, що вони щось таке, щоб заявити перед усіма – ось ця жінка – моя, і діти її – мої, і я захищатиму це. Але те, що було цієї ночі… Здається ми торкнулися божества, здійнялися до зір і опустилися в полум’я. І от тепер я лежу тут, у світі, що щойно народився з темряви і виблискує всіма барвами.

Ава ворушиться в моїх обіймах і відкриває очі. Зазвичай вони в неї сірі, але сьогодні здається, ніби там відбивається небо. Вона потягується, тремтить і притискається ближче.

• Доброго ранку, дружино, - посміхаюсь, стискаючи обійми сильніше. – Змерзла?
• Ммм… так, - вона підтягується ближче і цілує перша. І смак цього поцілунку прекрасний, як цей ранок.