Вирішила доєднатися до челенджу “Гра — оживіть предмети” від Світлана Фоя з виклику від Jane Doe.

" Я Пензель,стою у склянці, втомлений, але ще голодний. Моя щетина злиплась після ночі, пересохла, стирчить, ніби я досі пам’ятаю кожен рух, кожне тіло, до якого мене допускали.

Я люблю, коли мене беруть у руку міцно. Коли занурюють у фарбу — це як розпалити мої нерви, наповнити мене соком, зробити важчим, гарячішим. І тоді мене ведуть по білому полотну. Воно для мене не просто полотно. Це тіло. Тепле, беззахисне. Я ковзаю, лишаючи слід — мій слід, мою вологу, мою сповідь.

Мене мучить вода. Коли мене занурюють туди, щоб змити фарбу, я відчуваю це як насильство. Мовби стирають мої поцілунки, мою пам’ять. Якби я міг, я б кричав.

Я ревную полотно. До ножа мастихіну — він завжди грубий, ріже різко, сміється, коли залишає шрами. До олівця, який торкається першим, ледь чутно, неначе робить пробний дотик. Але тільки я знаю справжню глибину. Тільки я входжу в полотно до кінця, ніжно й безповоротно.

Без мене всі вони — мертві. Лише я оживлюю полотно. Лише я відчуваю, як воно тремтить під дотиком. Я розчиняюсь у ньому і все одно залишаюсь. На кінчику моєї душі завжди ще трохи бажання. Я ніколи не насичуюсь.

 А історію пристрасного художника і його музи читайте в книзі Після тебе нікого .

Читайте

З повагою ваша авторка Світлана Романюк ❤️