«Ті, що не прощають ❤️»

Ваша підтримка — це крила для історії, яка росте разом із вами.

А тепер — спойлер із майбутнього розділу 

СПОЙЛЕР:

Я стиснула кулаки.

— А якщо я хочу знищити тебе?

Він усміхнувся ще ширше.

Очі — блиснули. І я не могла зрозуміти: це азарт? Повага? Чи ще одна пастка?

— О, тоді тобі точно не варто йти.

Він облизав губу — повільно, задумливо. І, не сказавши більше ні слова, вийшов.

Двері зачинилися беззвучно.

М’яко. Як кришка труни.

Я залишилась сама. У просторі, що пах не розкішшю — а контролем.

Кожен дотик тут — чужий. Кожна поверхня — мовчить, але слухає.

Маєток Данте Морено не мав ґрат. Але ґрати — були всюди.

"Вона думала, що її тримають у замку. Він дав зрозуміти — пастка не в дверях, а в ній самій. Завтра він змусить її зробити перший крок у його системі.”

 Застереження)))

Це історія не про здорові стосунки. Вона про межу між коханням і ненавистю, про владу і залежність, про біль, що може бути так само сильним, як пристрасть.

Якщо подібні теми вам складно сприймати — будь ласка, читайте з обережністю.

З любов'ю і темрявою в душі, ваша авторка 

✨✨Світлана Романюк.✨✨