Коли герої щасливі, а голова гуде

Сиджу під зоряним небом і думаю над книгою… Так само, як моя героїня Ізабель. ✨

Писала розділ: спочатку все йшло чітко, сцени виходили живі, герої працювали як швейцарський годинник. А потім бац — злилася, бо не знала, як завершити. Особливо на початку книги!

Недавно, я нарешті завершила його після 2–3 годин роботи. Вночі голова гуділа, думки крутилися… але, знаєте що? Головне, що розділ готовий, герої щасливі, а я теж — хоч і з гудінням у голові.

Цей розділ витиснув із мене всі соки: я була як п’яна піратка пів дня, чесне слово!  Але воно того варте — коли герої живі а пригоди реальні?

Кому хоч трохи жаль мою голову — можете почитати розділ, коли буде вільна хвилька Прокляті морем

А ви коли-небудь відчували, що пишете щось так емоційне, що весь світ здається маленьким під зорями?