З машини виходить Мусаєв. У його поставі відчувається той самий контроль, та влада, яка змушувала тримати спину рівно, навіть коли поруч були Лея чи я. Але на цей раз він зупиняється, і я помічаю, як його погляд прилипає до Арсена на руках у Лютого. Я знаю, як Радмір одержимий безпекою родини, а Лютий для нього ніколи не був другом. 

Мить мовчання. Його очі спочатку напружені, потім — легке розслаблення, але лише на секунду, наче він зважив всі за і проти в своїй голові. 

— Ну по перше, якби я побачив тебе з своїм сином раніше, то відірвав тобі руки. — Мусаєв забирає Арсена, який з радістю обіймає батька. — Але тут поруч моя дружина, то думаю вона б і без мене справилася.  Ти б Лютий не з чужими б грався, а своїх би завів. 

Майже не стримуюся від того, що виривається з грудей: 

— Через сім місяців, Радмір, і тоді ми підемо по нашого малюка!       

Уже 22.08 передоплата на книгу буде завершана, тому встигни придбати.

"Не колишня ЛЮТОГО"        

ПРОМИК НА ПРОЧИТАННЯ

V0oHPn1u