Ну нарешті.

Попри спекотну серпневу погоду, Денис весь тиждень ходить у сорочці з довгими рукавами та в краватці, затягнутий під самим горлом. Я тільки посміхаюся, дивлячись на те, як він старанно замазує сліди своїх нічних пригод тональним кремом.

Мені так і хочеться підколоти його, сказавши, що я вже все бачила, але в чоловіка такий винуватий погляд, що мені його просто шкода.

Зрештою, одного прекрасного ранку він з’являється на кухні в спортивних штанях і звичайній футболці.

— Ну нарешті, — хоч і дуже тихо, але вголос кажу я.

Ден вкотре стискає зуби, а я розумію, що мене від цього звуку вже реально починає трясти.

Ми живемо в одному будинку менш як два місяці, але я вже втомилася від постійної присутності чоловіка. Не уявляю, як люди можуть жити один з одним кілька років, а тим більше десятиліттями! Та ще і спати в одному ліжку.

"ВДАЙ З СЕБЕ МОГО ЧОЛОВІКА"

Розділ 37 вже на  сайті!