Оновлення новинки

"Угода Багрія. Розплата за борги"

#новий_розділ

Різко сідаю і мружуся від яскравого світла, що ллється крізь штори, намагаюсь розгледіти час на годиннику. Майже одинадцята.

- За тобою приїде машина. Будь готова, - Багрій скоріш наказує, ніж просить. І я повинна слухатись його.

- Ні, тільки не додому, - наважуюсь протестувати на свій страх і ризик. - Може краще біля університету? Там мало хто помітить. Не хочу, щоб батьки, чи сусіди бачили, як я сідаю у чужу машину.

На тому кінці тиша. А я не дихаю, чекаю його згоди. 

- Маєш рацію, - нарешті відповідає. - Краще нам зустрічатись так, щоб потім було менше запитань. О третій я чекатиму тебе біля університету. І одягнись красиво. Люблю, коли жінка має гарний вигляд.

- Гаразд, - погоджуюсь, адже вибору я не маю. 

Він вимикає телефон, не сказавши більше ні слова, а я ще мить сиджу нерухомо, стискаючи телефон. Потім падаю знесилено на ліжко. 

Сон як рукою зняло і все про що я можу думати, це майбутня зустріч з Багрієм. У животі холодіє від нервів. Це не буде невинна розмова за кавою. Я знаю, що він хоче, і хоча минулої ночі все було досить пристойно, навіть приємно в якійсь мірі, глибоко в душі ворушиться страх. Невеликий, але гострий, наче голка, що раз у раз нагадує про себе. Я не контролюю ситуацію. І це лякає найбільше.

Спати більше не можу, тому одягаю халат і прямую на кухню. Мама вже там, порається біля плити. Запах їжі наповнює повітря, але апетиту він не викликає, лише легку нудоту. Вона помічає мене, залишає каструлю і підходить ближче, дивиться з турботою.

- Доню, чому ти так рано встала? - промовляє, торкаючись моєї руки. - Ти стільки пережила. Тобі треба відпочивати.

- Не можу спати, - відповідаю тихо, уникаючи її погляду. - Думаю, може поїхати в університет, я ще встигну на останню пару. А потім прогуляюсь містом, відволічусь від думок. 

Присідаю за стіл, відчуваючи на собі уважний погляд мами. Вона хвилюється за мене, я знаю, та на жаль, я не можу їй багато чого розповісти. Може колись, коли все закінчиться. 

- Якщо тобі так буде краще, то їдь, - нарешті говорить і повертається до плити. Її голос м'який, але чую в ньому тривогу. - Може зробити тобі чаю?

- Зроби, будь ласка, - усміхаюсь, намагаюсь мати розслаблений вигляд.

Мама поїть мене гарячим чаєм з пампушками і після такого смачного сніданку на душі стає трішки легше. Заспокоююсь на певний час, але до того моменту, поки не повертаюсь до кімнати. Миттю тривога повертається з новою силою.

Зупиняюсь перед відчиненою шафою, перебираю одяг. Я намагаюсь зрозуміти, що саме потрібно одягнути. Багрій не натякнув про свої вподобання і мені чомусь не хочеться його розчаровувати. 

Ловлю себе на думці, що я намагаюсь йому сподобатись, і це викликає злість на саму себе.

“Це просто ділова угода, - нагадую собі кожні декілька хвилин. - Нічого особистого. Він бачить мене лише як молоде тіло, всередині якого зародиться його нащадок.”

Нарешті обираю легку блакитну сукню, вона проста, та елегантна, ідеально підходить для теплої погоди. До того ж вона не виглядає зухвало, але підкреслює мою ніжність і молодість. Роблю легкий макіяж, накручую локони, і ще трішечки блиску на губи і все готово. У відзеркаллі на мене дивиться красива молода дівчина, яка зібралась на побачення. Все добре, лише погляд важкий, схвильований. 

Коли виходжу з дому, неподалік помічаю припарковану незнайому чорну машину з тонованими вікнами. Чомусь впевнена, що це песики Багрія, слідкують за мною. І що це виходить, вони їхатимуть за мною? Поспішаю до зупинки міського транспорту, намагаючись ігнорувати відчуття, що я під наглядом.

https://booknet.ua/reader/ugoda-bagrya-rozplata-za-borgi-b441127?c=4816485&p=1