Йому здавалося, що найвище блаженство настало, коли його торкнулася Сабріна. У її руках була жорстка сила, якою вона спритно керувала, досягаючи свого за короткий час. Змушуючи його соки швидко виснажитися.  

Але ці дотики, в яких його купав Кол — ось, що було справді нестерпним.  

Він грав із ним, доводячи до відчаю й сліз. І не дозволяв дійти до фіналу.  

— Нена…вид…жу… — белькотав Джин.  

Його зачіска зіпсувалася, волосся розкидалося по простирадлу. А тіло продовжувало горіти, обпалене чужим дотиком.  

Біль змішувався із насолодою.  

Це було гірше, ніж бійка. Він не міг втекти. Не міг сховатися. Не міг ударити у відповідь.  

Стомившись від цього, він простягнув слабку руку до волосся Кола й вчепився пальцями:  

— Тепер твоя черга. — Прошепотів він, шморгаючи й іншою рукою змахуючи сльози.  

— Що? — Подумав, що ослухався, Кол.  

ОСТРІВ РОЗБИТИХ СПОГАДІВ. ЧЕРЕЗ ДЕНЬ О 21:00

Ваша улюблена авторка, 
Olha Alder ღ

Телеграм-канал "Вільхова садиба"