Межа покори

Привіт всім я знову до вас. З невеликим уривком. Цього разу про Іллу та Максиміліана. З роману "Дружина для темного". 

— Ти вмієш слухати? — запитує він тихо. Я зустрічаю його погляд. У ньому є щось таке, що змушує мене одночасно підкорятися й протестувати. 

— Залежить від того, хто говорить, — відповідаю тихо, але впевненіше, ніж очікувала від себе. 

В його очах з’являється ледь помітна усмішка. Небезпечна, майже хижа. 

— Обережно, Ілло. Ти граєшся з вогнем.

Що думаєте?