А тепер сам уривок: 

   Деррі обережно відчинив двері до кімнати, і напівтемрява зустріла його м’якою тишею. Він зайшов глибше, несучи Ітана, й сів із ним на ліжко, намагаючись акуратно зняти його зі своїх плечей. Але хлопець тільки ще щільніше притулився до його спини.

— Не відпускай мене... — прошепотів він, і слова ковзнули по шкірі під вухом, ледь торкнувшись.

  Деррі відчув, як спиною пробіглися мурахи. Здавалося, що звук того голосу провалювався крізь тканину просто в тіло.

— Лягай спати, Ітане… — тихо мовив він, намагаючись утримати голос рівним.

  Чоловік повернув голову, щоб подивитися на хлопця, та в напівтемряві проступали лише нечіткі обриси обличчя — наче намальовані вугіллям по блискучому чорному полотну. Тільки голос був знайомим.

  Та Ітан уже повз ближче, наче й не чув. Він обхопив однією рукою Деррі за коліно, другою — за плече, наче йшов вгору по ньому, як по скелі.

— Що ти...

  Чоловік автоматично відсторонився, поклавши долоню на його груди. Він відчув, як під пальцями б’ється серце, і рука втратила рішучість, ледь піддавшись м’якому напору.

— Я хочу бути твоїм запахом... — прошепотів Ітан, а пальці обережно, майже невинно, загубилися у комірі його худі. — Можна?..

— Я...

    Але слова розчинилися у темряві. Губи Ітана м’яко торкнулися його вуст і вони сплелися в мякому поцілунку та все провалилося в морок.

  Деррі різко розплющив очі та сів на ліжку, спершись на лікоть. Його серце билося в грудях — наче спійманий метелик у долонях.

— Чорт... — видихнув він, протираючи обличчя долонею. 

  Навколо було світло й свіжо, наче хтось розлив молоко по кімнаті. Звичний інтер’єр, який він бачив протягом цих двох тижнів. Навпроти - стіл Ітана заставлений різними предметами творчості. Справа — двері. Зліва — лінія з коробок, що ніби повзли вздовж стіни, перетікаючи одна в одну.

  Його погляд повільно пересунувся до другого ліжка. Там спокійно спав Ітан, занурений у пухке покривало та подушки. Майже біле світло пробивалося крізь фіранку й розсипалося по простирадлу, роблячи все довкола зефірно-м’яким.

Деррі видихнув, на мить заплющивши очі.

«Це був просто сон...»

Мимохідь він згадав той ніжний шепіт до мурашок — і, різко розплющивши очі, встав з ліжка.

«Ні, так не піде!»

  У ванній кімнаті Деррі натирав і драяв поверхні сантехніки з запеклою зосередженістю. Відчищав жорсткою губкою наліт на світлій плитці. Піна розтікалася між його пальцями, вологою капаючи з ліктів з закоченими рукавами. Потім вилив з відра воду на стіну, що одразу стала глянцевою — і лише коли глянув на вичищену до блиску кімнату, трохи заспокоївся й одягнувши робочий одяг — вийшов з квартири.