- Люблю досвідчених, вони знають, що роблять, - додає він, і я відчуваю його погляд у дзеркалі заднього виду. Його очі на мить затримуються на мені, і я інстинктивно втискаюся в сидіння.

Я стискаю кулаки, намагаюсь не слухати їхню розмову. Їхні слова гидкі, показують наскільки зневажливо вони ставляться до жінок. Не сумніваюсь, що вони б використали мене у своїх забаганках, та заборона Багрія не дозволяє навіть торкнутись до мене. І їм залишається лише дивитись.

- Треба, щоб ти мене з нею познайомив, - говорить водій після короткої паузи. - Теж хочу трішки розважитись.

- Без проблем. Поїдемо прямо зараз. Вона безвідказна. Прийме у будь-який час, - охоче погоджується його товариш.

Мені цікаво, чи справді та дівчина немає моралі, чи її просто змусили робити те, чим вона займається. Світ жорстокий і я давно перестала вірити у справедливість.

Скоріше б вже ця поїздка закінчилась. Набридло слухати їхні теревені.

Нарешті машина зупиняється біля мого дому. І той, що на пасажирському сидінні розвертається до мене. У напівтемряві бачу його хтиву усмішку.

- Приїхали. Виходь, красуне, - промовляє весело. - І не забудь, за тобою стежитимуть. Тому не роби дурниць.

- Не тобі наказувати, - відрізую зневажливо і швидко вискакую з машини.

Навмисно гримаю дверцятами, нехай спробують щось на те сказати. Та вони не реагують. Лише чую позаду рев двигуна і скреготання шин. Поїхали, і тепер я можу розслабитись.

Я вдихаю прохолодне повітря, намагаючись очистити легені від задушливого відчуття. Поспішаю до під’їзду, не оглядаючись, але зупиняюся біля старої лавки біля будинку. Думка про те, щоб зайти додому, здається нестерпною. Там, за стінами квартири, мене чекатимуть запитання та співчутливі погляди. Мені потрібен час. Час, щоб зібратися з думками, щоб усвідомити, у що я вплуталася.

https://booknet.ua/reader/ugoda-bagrya-rozplata-za-borgi-b441127?c=4816485&p=1