Вітаю, сонечки!!!

Запрошую до знижки на роман "Жебрак".

УРИВОК 

— Даміре, що трапилося?

За лічені секунди опиняюся в його обіймах. Він надто відверто дивиться на мене та досить серйозно заявляє.

— Все добре, маленька, але ми мусимо залишатися тут. — я лише відкрила рот аби обуритися, як мене випередив чоловік. — Сперечатися марно, моя мила. Так потрібно, якщо ти хочеш, аби мені якнайшвидше допомогли.

Ця розповідь скидається на красиву казку, не можу в це повірити. Примружую зіниці й невдоволено кидаю.

— Даміре, за кого ти мене маєш? Гадаєш, я у це повірю. — звільняюся з обіймів чоловіка й відступивши на крок роздратовано фиркаю. — Краще б сказав все як є, а, то поводишся зі мною наче з малою дитиною. Чи може це відмазка така, аби на крапельницю не їхати?!!

Чоловік важко зітхає й надто пильно дивиться на мене. Мене ж його реакція ображає тому розвернувшись іду до вікна, яке виходить на озеро.

— Артеміє, ти хочеш аби мені допомогли все повернути?

— Хочу. — не оглядаючись відмахуюся я. Адже справді хочу, аби цей чоловік повернув собі хоч частину втраченого.

Чую позаду впевнені кроки, і вся напружуюся. Здригаюся, коли руки Даміра опиняються на моїй талії.

— Артеміє, — обпікає мою потилицю гарячий подих. — Якщо ти справді хочеш мені допомогти, то не потрібно влаштовувати зараз бунт. Це прохання Олексія.

Я різко обертаюся до Даміра обличчям, та цілком серйозно заявляю.

— Але ми могли б допомогти?!!

— Ми можемо лише нашкодити, та все зіпсувати. Адже моя колишня шукати мене не припинила. — цілком серйозно запевняє чоловік дивлячись на мене з гори вниз.

— А невже тут ми в безпеці? — з недовірою цікавлюся.

— У повній, маленька.

За знижкою сюди...

Приємних емоцій!