Я так захопилася читанням, що й не помітила, як швидко пролетів час. На годиннику вже майже 14:00 — час грати роль ідеальної сім’ї. Із сумом поставила книгу на полицю й спустилася вниз. Всі вже сиділи за столом. Напевно, у багатих так заведено — ніколи не спізнюватися на спільну трапезу. Я кивнула Харсону й сіла.

— Чув, ти багато читаєш, — з теплотою сказав він.

— У вас чудова бібліотека, — відповіла я. — Це найкраща колекція книг, яку я бачила.

— Можеш брати все, що подобається. І не обов’язково сидіти в бібліотеці — винось книги туди, де тобі буде зручно. Усе, що не встигнеш прочитати, можеш забрати із собою в коледж.

— Чорт, а мене в дитинстві позбавляли кишенькових грошей, якщо я виносив книги з бібліотеки, — з удаваною образою кинув Колін.

— Ти їх не читав, а продавав. Це різні речі, — спокійно зауважив Харсон.

— Міг би пишатися мною. Я розвивав у собі талант бізнесмена, — не поступався Колін.

— Радше дурня. Ти продавав мої книги значно дешевше, ніж я їх купував, — спокійно відрізав Харсон.

— Але вони вже були «бу», — не здався Колін.

Крізь попіл