Кохати чи бути коханим?
Часто буває так: один віддає кохання до останку, а інший просто його приймає.
Хтось вкладає у стосунки більше, тримається за людину до останнього, а інший — ні.
Можливо, це і хибне спостереження… але саме таку картину я бачу найчастіше.
І от виникає запитання: що б обрали ви — кохати чи бути коханим?
Маю знайому (назвемо її Аліна). Її щиро, беззастережно кохає хлопець — Назар.
Він знає про її проблеми зі здоров’ям, тому бере на себе будь-які важкі справи: приходить допомогти підняти щось, занести, зробити те, що їй протипоказано. Одним словом — завжди поруч, завжди підставляє плече.
Їхні сім’ї дружать уже багато років, тож бачаться вони часто.
Але… Аліна Назара не сприймає. На його турботу, увагу та подарунки реагує холодно, інколи навіть різко.
Недавно вона почала зустрічатися з іншим хлопцем (назвемо його Паша).
Це вже зовсім інша історія. У цих стосунках — тоне вона.
Паша може не подзвонити, зникнути на кілька днів без попередження. Так, бувають приємності — маленькі подарунки, хороші моменти. Але в цілому… це зовсім не те тепло, яке давав Назар.
Вона віддає Паші більше, ніж отримує. І продовжує тонути.
То як бути? Кохати всім серцем, ризикуючи ним? Чи бути коханим і, можливо, не відчувати такої жаги, зате мати впевненість у тому, що тебе не зрадять?
А ви що оберете — кохати чи бути коханим?
Зараз працюю над написанням книги "Ігри долі. Кров за кров"
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКолись мама мені казала, що краще бути коханою аніж кохати самому (це при умові, що чомусь не може бути взаємного кохання). Адже ти не страждаєш, приймаєш більше, проте перше виховуєш в собі повагу до цієї людини, а з поваги вибудовуєш не це сліпе почуття, а розумне кохання❤️
Уляна, Моя мама теж так казала. Пройшло багато часу, я отримала від життя по-повній і розумію тепер, що вона мала рацію
До речі про кохання. Дивилася не так давно серіал корейський. Дуже надихаючий. Це неймовірно яке сильне кохання мав хлопчик. Можу подивитися назву, якщо цікавить. Я в кінці дуже плакала.
Анастасія Чепіжко, Когда жизнь преподносит мандарины дорама - дивилась українською. Мені дуже сподобався серіал.
Це важке питання. В житті проходила і те і те кохання. Але скажу одне точно: я рада, що мені вистачило розуму покинути кохання в якому тонула я, і головне вчасно. Звісно розум скаже обрати бути коханим, але в душі завжди буде пляма порожнечі. Але як би не було сумно, кохання рідко буває повністю взаємним, один завжди чимось жертвує.
Маленька Мія, Ви повністю праві. Коли тонер в почуттях з головою тоді важко повернутись в реальність.
Кохання ─ це гормональний збій, тривалістю до 3-х, максимум 7-ми років.
Якщо є бажання далі будувати відносини ─ це сім'я, тобто спільні ритуали; шлюб ─ це фінансові та юридичні відносини; то з партнером треба дружити.
Тому що кохання ─ це така ж дружба + тілесна близькість.
Пристрасть зникає і залишається тільки робота, якщо вона припорошена захопленням і повагою один до одного ─ це надійне партнерство.
А якщо відповідати на ваше питання ребром, то звичайно бути коханою. Тільки з умовою абсолютної поваги до вибору людини на тому дроті.
Успіхів книжковим проєктам ❤️ Лишила вподобайки ❤️❤️
Анастасія Чепіжко, ♥️♥️♥️
Давайте так: в ідеалі я б обрав кохати і бути коханим. Але, якщо не в ідеалі, то обираю — кохати ніж бути коханим. Тому, що кохати — це мати потенціал. Це — бути ведучим. Це — мати натхнення. Це — бути збудником, врешті решт. А бути коханим і не кохати назаєм й залишатися в стосунках — це паразитувати. Це —відсутність стимулу для розвитку. Це — порожнеча. Це — деградація серця і душі.
Маленька Мія, ❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати