Єх, довго мене не було. Зачекались ви мене я теж за вами скучив, про що писати довго думав, і натхнення довго не було. 

Ось невеликий уривок майбутньої книги:

Цокіт копит. Мій славетний Гонг хрипить, спотикаючись у розпеченому піску. Сонце палить, наче хоче спопелити нас обох. Струя поту стікає по обличчю, але я стискаю поводи. Зупинитися — значить померти. Ще два пагорби. Якщо я правильно пам’ятаю. До заходу Чорного яйця залишилося кілька годин. Що це за проклята штука, вона не сказала. Але її очі, коли вона шепотіла його назву, досі стоять перед моїми. Тріск. Я різко озираюся. Пісок? Вітер? Чи хтось крадеться за мною? Серце калатає. «тримайся, — шепочу собі. — Я майже там-. Але пустеля мовчить. І це лякає найбільше.