Я зробила кілька кіл галопом, відчуваючи, як тіло згадує кожен рух, кожен нахил корпусу. Кінь слухняно реагував, а я насолоджувалася тим самим відчуттям свободи, яке колись так любила.

— Непогано, — почувся голос Райдера. Я озирнулася й побачила, що він теж уже сидить у сідлі чорного, майже вугільного жеребця. — Але, здається, ти трохи обережничаєш.

— Обережність — це досвід, — відповіла я, пригальмовуючи свого гнідого.

— Або страх, — кинув він із ледь помітною усмішкою.

Я тільки підняла підборіддя.

— Пропонуєш перевірити?

Його погляд спалахнув азартом.

— Гонка до тієї старої верби, — він кивнув у бік дерева на краю поля, — і назад.

— І що на кону? — я стиснула повід, відчуваючи, як мій кінь уже нетерпляче рве копитом землю.

— Якщо виграю я, ти

Продовження тут