Доброго ранку, мої любі Люмени! 

Поспішаю повідомити вам, що сьогодні моя новинка

надійшла у передплату. Дякую за підтримку, ваші добрі слова у коментарях, прочитання і сердечки.

Дякую кожному, хто долучився до історії Германа і Лейли, а також запрошую усіх, хто ще вагається. Обіцяю, вони змусять вас посміхатися, сміятися уголос і затамовувати подих від несподіваних сюжетних поворотів та подій!

Сьогодні у вас є гарна можливість підтримати автора, придбавши доступ до книги за нижчкою ціною, а також отримати ексклюзивну можливість читати цю історію одними з перших.

Ось вам і невеликий уривочок з сьогоднішнього оновлення:

"Але, схоже, мої підозри були марними, бо всі троє чоловіків здавалися вкрай приголомшеними і сумними. У мене в самої аж сльози на очі навернулися, коли побачила свою манюню там, у світлі яскравих діодних ламп, мов у секційній залі моргу. Пізніше вони скажуть мені, що її не врятувати, і єдина перспектива для неї — металобрухт. А я гірко всміхнуся, пригадуючи слова Герману про його "гольф"... Виходить, моя — раніше.

Герман стояв, промоклий до нитки, як і його товариш Олег. Очі бігали боксом, намагаючись не зустрітися поглядами з моїм батьком. Невже він щиро переймається за мене?.. Батько, схоже, теж це відчув — кулаки мимоволі стиснулися так, що пальці побіліли. Запала незручна тиша, довга, мов нецікаве кіно. А тоді він кинув, важко зітхнувши:

— Житиме. Трохи потріпало, звісно, але, в цілому, нічого.

Хоч як не намагався Гера приховати полегшення — вираз обличчя видавав його на гарячому. Мої пальці нервово гралися телефоном, бо я теж це відчувала. Відчувала ледве вловимий струм у пальцях, коли торкалася його шкіри, і ледь помітне тріпотіння серця, коли здалося, що він побачив мої заплакані очі в темряві салону."

Бережіть себе!
Щиро ваша,
Юне Люмен ♥️

Шукайте мене також:  ✨Фейсбук ✨Букток ✨Інстаграм ✨Телеграм