Вітаю, любі!

Спішу повідомити, що історію Офрини та Святослава — завершено!

Уривок

— Куди ми подорожуватимемо? Невже ми зможемо виходити з цього виміру? — розгублено цікавлюся. 

— Звісно зможемо, — запевняє він. — Ти ж не можеш зникнути безслідно у своєму часі. Ти з’являтимешся у ньому періодично, а точніше — приїжджатимеш у гості. Бо для всіх ти виїхала за кордон. 

Я вражена почутим. Я гадала, що вже ніколи не повернуся у свій час. 

— А ти? — розгублено питаю. 

— І я з тобою. Я ж... — він замовкає і, нахилившись, дістає щось з-за крісла-м’яча та простягає мені чорну оксамитову коробочку. — Я хочу, аби ти стала мені дружиною... 

Нервово зволожую вуста. Я спантеличена. Сльози виступають на очах. Мені навіть дихати важко від емоцій. Це ейфорія! Я ж, йдучи сьогодні з дому, навіть уявити не могла, що ще до вечора стану нареченою. Напевно, я не можу відмовитися, але я й не хочу. Я щаслива бути нареченою цього привабливого красеня. Інтрига та невідомість підіймають адреналін у крові, і з моїх вуст злітає тихе: 

— Я згодна. 

На очах виступають свіжі сльози щастя. Мені важко себе контролювати. Спантеличено спостерігаю за чоловіком, який, відкривши скриньку, дістає з білого оксамиту масивну каблучку з білого золота. Він обережно одягає її на безіменний пальчик. Наші погляди зустрічаються, і я завмираю, коли Святослав, нахилившись, ніжно впивається в мої вуста. Я шаленію від цієї нереальної ніжності, плавлюся, наче сталь, і, забувши про все на світі, ловлю вайб. Адже, здається, сьогодні я закохалася. Відчула справжню турботу та справжнє життя на смак. І хай це все відбувається в іншому вимірі, але це відбувається зі мною.

Романтика тут...

Приємних емоцій!