Щовечора, коли чорна темрява темною задушливою хвилею поглинала містечко, Сесіль запалювала нічник — вона не любила ночі, їй здавалося, що з сутінку на неї обов'язково вискочить якесь чудовисько. І лампа бурштиновим вогником освітлювала сни Сесіль — і це світло народжувало яскравих помаранчевих метеликів, які пурхали над сплячою дівчинкою, і кожен кликав в окремий світ. За одним метеликом можна було полетіти до спекотних аравійських пісків, і разом із сухим пустельним вітром милуватися на намети кочівників, за іншим метеликом — вирушити до берегів рівнинної річки, щоб відбиватися в холодній воді разом із міріадами зірок, що горять дивовижними суцвіттями на шовку нічного неба. Але цієї ночі шлях Сесіль лежав до кола каменів, на яких сотні років тому чиясь рука накреслила руни, покликані охороняти випадкових заблукалих мандрівників... і зараз, коли Сесіль стояла серед вересової пустки, відчуваючи за спиною примарні крила, попереду неї догоряв багрянцем захід сонця. З лісу, що темнів неподалік, дивилася на дівчинку древня темрява, в якій виднілися чудовиська — ті самі, яких вона так боялася раніше. Але зараз страху не було, адже поруч пурхали вогняні метелики, вони кружляли і вилися золотистим роєм, розганяючи цю темряву, відводили Сесіль геть від старих казок.

Тіні, що ховалися в глухій гущавині, придивлялися до тієї, що прийшла зі снів, подолавши тисячі доріг, до тієї, що прийшла сюди по місячному променю, до тієї, на яку чекав рогатий бог, закутаний у вовчу шкуру. Він знав — Сесіль обов'язково повернеться в його світ, пройде свій шлях, від каменів з рунами до старої кривої сосни, з-під коренів якої б'є кришталево чистий струмок... Будь-хто, хто ковтне чарівної води, навіки залишиться танцювати в осені з дивним народом, полюбивши цей світ і пагорби, вкриті чорним вереском, що дурманить гіркотою розлук і втрат. Але потім, коли розвіється дурман, залишиться лише відчуття дикої неприборканої свободи.

І тоді по небу Каледонії промчить осіння зграя. І у неї буде новий ватажок. А рогатий бог засне в ліжку з моху і конюшини, вкрившись опалим листям. Йому буде кому віддати свою крижану корону.

А зараз — повертайся додому, Сесіль, лети за своїми метеликами. Але пам'ятай цей сон.

Прийде його час.