— Бачу, ти можеш бути пунктуальною, коли зацікавлена в цьому, — усміхнувся Спайк, ледве я побачила його в темному закутку. Жодних вікон, лише вузький простір між двома стелажами, заставленими старими книгами, та блякле світло магічного світильника.

— Дивно, що ти мав причини в цьому сумніватися, — я знизала плечима та підійшла ближче.

— Ну, враховуючи, як довго ти приходила до думки про співпрацю, я вже почав підозрювати, що ти з тих людей, які можуть запізнитися навіть на власний похорон, — хмикнув він з хитрющим виразом, через який мені чомусь захотілося вхопити його за комір та зашипіти ніби кішка, якій в писок бризнули воду. Хоча він, по суті, був правий! І можливо, саме тому нагадування за цей мій промах так мене дратувало.

— Що ж, якщо ти закінчив з радісними привітаннями, пропоную переходити до справи. Бо я боюся, ми не маємо надто багато часу, — зітхнула я, і собі прихилившись до стелажа трохи менше, ніж в метрі від нього. Якщо чесно, то чомусь мені здавалось, що краще тримати з ним значно більшу дистанцію… Але ж ми тут наче як збираємося мутити змови проти спадкового принца! Тож стояти в різних кінцях кімнати і голосно одне одному кричати — це так собі ідея. — Як я і думала, в бібліотеці сьогодні не надто людно, але це не означає, що ми абсолютно застраховані від небажаних гостей, надто якщо будемо теревенити тут весь день.

— Твоя правда. Тим паче, твої стосунки з його високістю і так полетіли в прірву, тож тобі точно не треба, аби хтось побачив нас зараз та почав розпускати чутки, ніби ми крутимо таємний роман, — кивнув він з настільки нахабним вишкіром, що я не втрималась і штурхнула його кулаком в плече!

— Тоді давай по суті, — насуплено пробурчала я, схрестивши руки на грудях. — Що ти хочеш, аби я дізналася в Деміана?

Читайте далі в новому розділі "Потраплянка в лиходійку. Наречена-лисиця в академії "!