Блог не про книги, а про тих, хто їх читає…

Після минулого блогу про кризу автора (ті, хто зазирав, певно в курсі) — прочитавши й дізнавшись про досвід інших авторів, я кардинально змінила свою думку про кількість прочитань та зворотній зв'язок від читачів.
Чесно, тішуся, що наважилася й поділилася своєю ситуацією, адже тепер дивлюся на неї зовсім інакше.

Насправді неймовірно приємно знати, що тебе читають, що ти цікавий і твої історії ділять сотні інших людей, з абсолютно різних міст та сел.

Але ще приємніше отримати хоча б один, але такий щирий коментар. І сьогодні я хочу поділитися з вами одним із них, що торкнув мене до всіх моїх глибин:

І чесно, я настільки вражена, що читачка змогла так чітко описати саме те, що я намагалася передати — як хотіла показати героїв, як бачила той світ, ті почуття, а особливо — живих персонажів. Напевно, це і є мій стиль. Бо, як би я не змінювала жанри чи вікову аудиторію, в одному я залишаюся незмінною — я люблю дуже живих героїв. Іноді навіть занадто.

Мої персонажі мають страхи та слабкості, а мої героїні не завжди ніжні — вони можуть бути рішучими й мрійливими водночас.

Як Марцеліна — ніжна фея, що змогла приборкати прокляття перевертня. Або як розгублена та скалічена війною Віолет, яка, потрапивши у світ магії та придворних інтриг, не втратила себе й не зламалася. Навіть вагаючись у власних рішеннях, вона чітко знала: ціною життя, але не відступить від своїх принципів і моралі.

І навіть ельф — представник зрадницького роду, народжений у неволі, в світі, де все вже зруйновано, але ще нічого не побудовано — вірив, що за стінами печер і пітьми існує життя. Вірив і знав, що знайде світло.

Які б нереальні події не оточували моїх героїв — їхні прототипи дуже реальні.
Мій епілог в останній частині трилогії був нетиповим: я зверталася безпосередньо до читача, ламаючи четверту стіну. І там я відкрила таємницю, яку сама ж і назвала лише прологом. Що писала я про героїв, у яких вкладала себе зовсім небагато.

Я знаю, що більшість авторів створюють персонажів, вплітаючи у них власні думки, смаки чи страхи. А я писала про тих, хто мене оточує. Я знала чимало героїв і героїнь у реальному житті. Хтось із них перемагав у битвах — не метафоричних, а справжніх. Хтось пожертвував собою і залишився безіменним (у книзі я пощадила їх і залишила жити бодай на сторінках, бо життя їх не пощадило). А хтось був героєм чи героїнею у повсякденності — перемагаючи себе, долю, обставини.

Усіх їх я вплітала в кожного зі своїх персонажів.

Знаю, що вийшло не ідеально. І знаю, чому ваші оцінки так різняться від розділу до розділу — я сама це відчуваю й погоджуюся з вами. Є моменти, які хотілося б розкрити глибше й краще, але навіть у своїх фантазіях я орієнтувалася на реальність. А в реальності не буває все ідеально!

Мені здається, це абсолютний симбіоз усього — вигаданого й справжнього. Бо писала я про всіх вас, але ви мали крила чи ікла, а хтось навіть пухнастий рудий хвіст та цікаву мордочку.

Тож, як висновок, скажу лише одне, я стрибала від радості отримавши такий щирий коментар.

Я вже знаю, що не для всіх авторів це важливо (хоча, якщо чесно, я в це не до кінця вірю) — отримувати відгуки та зворотний зв’язок від читачів. Дехто навіть закриває можливість залишати коментарі. Але для мене це надзвичайно важливо. Я завжди вкладаю якийсь посил в свої сюжети і дуже хочу знати, як вони відгукнуться в читачеві.

Дякую, що прочитали блог до кінця  і дякую, що читаєте мої книги❤️

Ваша Фея Фантазій❤️