Я прокинулася в холодному поті, тіло зрадницьки тремтіло, а серце билося так швидко, що здавалося, ось-ось вибухне. «Це всього лиш сон...» — промовила я, але ці слова розбивалися об гучне відлуння моїх страхів у голові. Обхопивши коліна, я закрутилася на місці, немов на штормовому морі, де кожна хвиля тягнула мене вниз. Сльози текли гарячими струмками по обличчю, змішуючись із холодним потом, що стікав по шиї. «Це всього лиш сон... це всього лиш сон...» — я повторювала це, але всередині все горіло і вирувало. Серце розривалося від відчаю, і я знала — цей сон не просто нічне марення. Він — частина мене, яку я ніколи не зможу залишити позаду.

Крізь попіл