Готуйтеся до нового фрагмента! Вирішила поділитися з вами кількома цікавими уривками з розділу «Контора Міжпросторового Контролю», який буде опублікований вже завтра.

Не часто роблю анонси, але історія Крістіни та Макса настільки динамічна, що варто ловити кожен момент.

…

..

.

«Одним рухом стягла з себе светр, кинувши його на край ліжка, й рвучко відчинила дверцята шафи. Пальці самі собою шарпнули рушник — великий, м’який. Скинувши джинси, я відчула, як холод ковзає по ногах — тіло ще не встигло забути лікарняну постіль і запах хлорки.

Макс мовчав. Коли я виглянула, він стояв біля дверей, втупившись у стелю.

— П’ять хвилин — і я готова. Не втікай, — гукнула я, а тоді рвучко смикнула за ручку шухляди з білизною.

— Куди готова? Крістіно, ти відсторонена, — його голос знову став тим офіційним, яким він користувався на брифінгах."

— Справді? І ти вже подав офіційний звіт про моє відсторонення? — я зупинилась перед ним, простягнувши руки до ручки дверей, а іншою утримуючи рушник, погляд прямий, холодний. Він здригнувся ледь помітно, але відповіді не дав.

— Так і знала. Не лише ти мене вивчив за ці роки, — додала я тихіше, натякаючи на те, що ми обоє навчилися грати в цю гру.

Ритмічно покинула кімнату, рушивши до ванни»

...

«Через обмеження, встановлені Міжпросторовим Контролем, портали не дозволяли переміщення безпосередньо на території інопланетного ринку — найближча точка була біля входу, поруч із нічним кіоском Лізки.

Ми пройшли повз кіоск, який перемотали стрічкою з написом "ЗАБОРОНЕНО. ОБ’ЄКТ ПІД ОХОРОНОЮ МПК". Металева огорожа виглядала тимчасово — пластикові стовпчики та попереджувальні ліхтарики, що жовто блимали в сутінках. Пахло хімією — типовий відлякуючий спрей, який залишав у горлі металевий присмак. Я затулила носа рукавом і, не зупиняючись, переступила стрічку.

— Постарались добре, — пробурмотіла я, морщачись. — Тут і людина хвилини не витримає, не те що собака.

— Зате надійно, — спокійно відповів Макс і торкнувся важеля на панелі всередині кіоску. Щось клацнуло.

— Лізка щось бачила? – запитала.

— Нічого. І нічого не знає. Як і всі на цьому ринку. Або дійсно нічого не знає, що малоймовірно, або бояться. Страх — універсальний інструмент.

Попереду почало тьмяно світитися — те саме мерехтливе сяйво міжпросторових ламп, яке помічає перехід. Ми ступили в світло, опинившись на початку алей, що вели до ринку. Було тихо. Занадто.»