Крізь попіл

Колін припаркував машину біля маленької кав’ярні, що ховалася в тіні старих дерев. Після ранкової розмови з Веронікою настрій його був зіпсований — важкі думки заважали зосередитись. І от, коли він отримав смс від Райдера з проханням терміново зустрітися, це відчуття лише загострилося.

Вийшовши з машини, він одразу помітив друга — Райдер спокійно сидів за столиком, неспішно пив каву і дивився кудись у вікно. Колін миттєво зрозумів: сьогодні у найкращого друга явно не той настрій, що зазвичай.

Підійшовши до столика, він простяг руку для вітання. Та Райдер її ігнорував, мовчки піднявши брови.

— Ну що, не збираєшся нічого пояснити? — різко промовив Райдер, у голосі відчувалася легка дратівливість. Зазвичай стриманий і холоднокровний, сьогодні він був як ніколи напружений.

— Вибач, що спихнув її на тебе, — тихо промимрив Колін, — і дякую, що приглянув за нею.

— Не про це, — перебив Райдер. — Я готовий був потерпіти "твою сестричку" один вечір, але зранку мені дзвонить мама з якимось дивним питанням.