Герої книги Хранителі лісу  - вигнанці у власних селах. Хтось скористався власною красою, а когось безпідставно звинуватили у злочині, проте, чи це кінець їхніх життів?  Алія не може довіряти власним почуттям, бо її вже колись зраджували проте Цауберт... Він відчуває не тільки серцем, але і нитками. Правда і брехня, бажання, про які соромно казати, біль і довіра. Павук дізнається про гостю власних володінь більше, ніж вона сама і від того проникається ніжними почуттями, які має якось виразити. Та він вже не той красунчик, що міг спокусити жінку поглядом. Проклятий. Доведеться вчитися наново. Говорити, кохати, відчувати.

- То куди ти йшла, і куди підеш зі світанком? - Спитав арахнід, поки та не заснула.

- У сусіднє село, і далі, далі... - Позіхнула, загортаючись в імпровізовану ковдру. - Там є деякі родичі, мабуть, знайдеться куток.

Брехня. Він же казав, що відчуває, коли хтось бреше. Та це вперше зрозумівши таке павук не сердився. Та її посмішка, дім. У неї вже немає дому, чому і як він не відчує, тільки якщо сама гостя розкаже. Проте хранителю лісу хочеться дізнатися, можливо, він зможе виміняти цю інформацію, розповівши, як колись втратив власне життя. Але не зараз, люди не мають схильності довіряти з першого дня знайомства, тим паче таким створінням.