Вітаю, любі!

Запрошую до цікавої неординарної історії Устима та Маргарита, з роману "Непристойні ігри".

Буде цікаво. 

Уривок

— Марго! — Зривається криком мати. В її очах стільки докору та суворості, що мене бере ще більше зло.

— Мамо, не закривай мені рота! — Нервово наказую я. — Ти перша була проти мого шлюбу з Владом. Чи може ти забула причину? — Я нервово ковтаю, бо знаю, що батькам це не приємно та все ж нагадую. — Бо Влад син першого кохання мого татуся. — Переводжу погляд на батька. — А ти, тату? — Ти ж сказав, що знати мене не захочеш, якщо я зв’яжу своє життя з Владом...

— І де ж зараз твій Влад? Він же одружився через місяць після того, як ви розійшлися... — Розлючено з іронією фиркає батько.

Я стискаю вилиці, — це правда. На мого Влада мала надто сильний вплив, його матуся. Вона теж була проти наших стосунків. Я мільйони разів пропонувала Владу виїхати з країни, та він не міг залишити матір одну. А його мамця тихенько знайшла йому дружину, й дочекавшись доки мене здадуть нерви, швиденько одружила синочка.

Я розумію, що, мабуть, ми б з Владом не змогли вжитися разом. Але постійний натиск наших батьків зробив свою справу. Я затаїла на найрідніших людей велику образу. І Влада я взагалі ненавиджу, зрештою, як і усіх чоловіків довкола.

— Дайте мені спокій! — В істериці кидаю я. — У мене вихідний... Набридли ваші повчання. Я живу так, як мені хочеться. А кому не подобається, хай не дивиться у мій бік. — Розвертаюся аби піти, але вимушена зупинитися, бо батько сипле погрози.

— Марго, якщо ти найближчим часом не візьмешся за розум. Я справді віддам тебе заміж за Ткача.

— Вважай, що вже віддав. — Кидаю через плече, й оглядаюся на батька. Не приховую своєї люті та іронії. — Мені цей старий, розлучений нудотик не потрібен...

— Маргарито! — Знову неоднозначно волає батько. — Тобі такий потрібен. Бо жоден нормальний з тобою не витримає...

Книга тут...

Приємних емоцій!