Мирної ночі, сонечки!!!

Запрошую до нового розділу роману "Після ночі кохання...".

Сьогодні маємо сцени ревнощів віл колишньої.

Уривок Встигаю зробити кілька ковтків кави, як мене кличе управителька.

— Даяно Володимирівно, там цей... Прийшла мати Мілани, вона хоче з вами поговорити.

Мені стало душно в одну мить. Уже кави перехотілося.

— Ви так не хвилюйтеся, я вже зателефонувала Каріму Аслановичу, він з хвилини на хвилину буде, — вона переводить подих і просить: — Ви йдіть у будинок, а я піду до дівчат. Покличете мене, як ця жінка піде.

Набираю повні легені повітря і, поставивши чашку на підвіконня (бо нести її не можу — руки тремтять), вдаю впевненість та йду в будинок. Я ж на чужій території, і по суті тут ніхто.

У вітальні мене зустрічає блондинка, одягнена у широку білу сукню, з-під якої добре видно живіт, що випирає. Підійшовши ближче, вітаюся.

— Добридень! Віка Дмитрівна казала, ви хотіли поговорити.

— Хотіла! — з притиском заявляє жінка. — Що ти тут робиш? — розлючено питається вона.

Книга тут...

Приємного читання!