Любі читачі! Нова глава Дарована чудовиську вже на сайті!

Він не робить спроб ані напасти на мене, ані зґвалтувати, ані добити. Навпаки — щойно врятував мені життя. І це… дійсно дивно.

— Не бійся, принцесо, — низько гарчить, нахиливши голову набік. — Я не чіпатиму тебе. Принаймні — поки що.

Його вуста кривить зухвала, чуттєва усмішка. Від неї шкірою біжать мурахи.

— Як ти вже чула, завтра зранку ми вирушаємо. Тож сподіваюся, ти поводитимешся чемно й не викинеш нічого такого, за що мені доведеться тебе карати, — додає холодно, майже карбуючи кожне слово.

— Що ви маєте на увазі?.. — ледь чутно тягну. Голос тремтить, я досі прикриваю груди обірваними клаптями плаття. Очі Араґана темніють — їхній насичений синій колір повільно змінюється на відтінок грозового неба.

Він нависає наді мною, темною постаттю біля ліжка, випромінюючи силу й напругу. Його присутність важка, майже нестерпна.

— Ти надто довго випробовувала моє терпіння, дівчинко, — його голос опускається ще нижче. — Тому нагадаю: після ритуалу заручин ти перейшла у моє повне розпорядження. І ще — саме ти є гарантом життя твого батька й безпеки всієї Синарії.

Тож сподіваюся, ти зробиш усе, щоб дожити до завтрашнього ранку, — закінчує з натиском.