День 1 — «твоя перша іскра»

Вітаю, друзі! Отже, День 1 — «Твоя перша іскра» у рамках марафону "4 Дні — 4 Грані Тебе" від Уляни!

Я не маю якоїсь видатної історії, де мала б серйозний поштовх сісти за письмо. Я почала писати у період 12-14 років. Я тоді читала багато підліткової літератури й подумала, що могла б спробувати створити щось сама. Моя перша історія була зіткана із кліше популярних на той час підліткових фільмів та книжок, а стиль персонажів цілковито відповідав тогочасній моді, що зараз викликає стійке відчуття іспанського сорому. Та книга мала фентезійну лінію, яку я (як найжорсткіший самокритик) вважаю абсолютно залишеною без уваги та доданою для "вау-ефекту" який, на жаль, не спрацював, бо мала Кайла втратила до нього цікавість, приділивши часу красунчику, що був романтичним інтересом головної героїні. Геть не схоже на мене зараз, еге ж?)) Та я була дитиною і це була перша спроба, без якої я зараз може і взагалі б не писала нічого.

Та я хочу відійти від початку історії, бо вона, як можна побачити, геть не видатна і нічим не цікава. Я починала як усі: в якусь мить повірила, що могла б створити щось нове і хай це був мій Квазімодо(так я називаю кожну першу ітерацію будь-чого, що я роблю самостійно), без нього я б не розвивалася і не виправляла б помилок.

Тож я хочу розповісти не про те, як я почала писати, а чим письмо стало для мене потім. Оскільки писати я почала у буремний підлітковий вік, коли емоції беруть контроль над мозком, а не навпаки, я потребувала щось, де можна було б цю енергію виливати. Мої книги стали моїми щоденниками, моя надмірна вразливість, гіперболізовані реакції, мій надуманий біль, надмірна тривога щодо всього, безпричинний гнів, якого було так багато в той час – почали трансформуватися. Я не писала про себе, не вживала свого імені чи імен оточення, не вказувала адреси рідного міста – я просто взяла згусток власних емоцій, перемістила його у іншу локацію і час. Я взяла себе, розділила на безліч часток і вклала кожну з них у створених персонажів. Когось я робила за принципом "ким я хочу бути", когось навпаки ліпила з себе, пропрацьовуючи ті ситуації, що були неприємні чи мали погані наслідки в житті.

Я зростала зі своїми книгами, бо писала декілька щороку. І коли з часом збільшувалась кількість сторінок, максималізм нарешті відпустив мене і я припинила ділити людей на умовно "хороших" і "поганих", ставлячи себе, ніби над обома цими групами – у моїх персонажів нарешті з'явилась глибина, логічність та послідовність дій. Я припинила робити їм емоційні гойдалки і екшн заради екшну, приділяючи більше часу їх рефлексії та висновкам, які вони роблять протягом історії. Але попри такі недоліки, я все ж не відмовляюсь від них, бо вони  були та лишаться частиною моєї особистості. Тоді ще незрілої, яка все ще шукала себе і своє місце у світі. Ось чому зараз я беру твори, які писала у період своїх 17-20 років і редагую їх, а не видаляю повністю. Бо це частина мене, бо та Кайла заклала основу, яку нинішня Кайла продовжує і поглиблює шануючи той фундамент, на якому я продовжую будувати нові історії.

І хай я змінюю майже все, (на прикладі Novum Initium це добре видно, я писала його у років вісімнадцять і на той момент сюжет історії кардинально відрізнявся від нинішнього. Твір був короткий за моїми мірками сторінок 130-150, що, звісно ж не дозволило мені як слід поглибити персонажів, тож я змінила майже все, лишаючи ключові епізоди та персонажів), я завжди вважатиму, що це робота у співавторстві із тією юною Кайлою. 

Письмо для мене – спосіб впоратись із великою кількістю думок, емоцій чи переживань, це моя терапія, мій оазис, світ до якого хочеться повертатися. І звіть мене самозакоханою, що я всюди додаю чи у перелік головних, чи другорядних неодмінно свого прототипа – це необхідно мені. Бо саме по своїм прототипам я відмічаю наскільки подорослішала від самого початку. Наскільки виросла як людина та усвідомлюю наскільки ще можу вирости. Це як хронологія творчого та особистісного зростання і це чудово.

Тож, можливо для мене та перша іскра була майже непомітною, вона з часом перетворилась на ту саму Інферну, вогонь справедливості, яким володіє Ізуель. Бо саме той вогонь освітив мені шлях і дав найулюбленіше хобі за все моє життя, яке доволі швидко стало невід'ємною частиною мене.

А чим письмо є для вас? Що стало першою іскрою? Приєднуйтесь до марафону, буду рада почитати!

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️