Всім привіті. Сьогодні вийде наступна глава книги "Літо у мережі".

Фрагмент:

А ще й Ліза… Вона чекатиме на моє повідомлення. Тому я витягнув з кишені телефон. Не дивлячись на заряд, почав писати їй повідомлення:
“Лізо, у моєї тітки інфаркт, тому можу пропасти на декілька днів, а може й тиждень. Не хвилюйся. Добре?”6:08 — і тільки хотів натиснути на кнопку “Надіслати” як екран погас. Трясця! Тепер цей телефон просто як непотрібна річ, адже зарядки немає. А він сам розрядився. Закинув його у сумку. Ми якраз приїхали до лікарні. Зайшли у приймальне відділення. Навколо тітки заметушились лікарі. Її повезли в реанімацію. А до мене підійшов медбрат.
— Коли буде якась інформація до вас вийде лікар, — я кивнув, бо слова застрягли посеред горла. Медбрат зайшов у відділення реанімації. А я сів на лавку та сперся об стіну, а після заплющив очі. На душі паскудно. Не думав, що сьогодні почнеться саме з цього: з дзвінка сусідки тітки, з лікарні та реанімації, та з розрядженого телефону через який я не зміг написати Лізі. І далі не зрозуміло що буде. А думки лише про тітку: “Живи, тільки живи. Не відходь від мене. Не йди як мама, будь ласка."
Час ніби зупинився. Є я, лавка на якій сиджу, наплічник під ногами в який поклав можливо не те що треба, але найголовнішого не поклав… І страх.

Всім гарного та мирного дня. Бережіть себе та рідних.