Усе, що ми знали — руйнується.

Ті, хто вважав себе захисниками Світла, тепер блукають у тінях сумнівів. Ті, хто промовляв клятви вірності, тепер мовчки відводять очі. А ті, хто мріяв про мир, готуються зустріти бурю.

Темрява більше не ховається. Вона діє. І її вогнище — не десь у нетрях, а прямо в серці армії.

Агрігун уже не вождь. Він — символ чогось іншого. Чогось давнього. Чогось, що не знає жалю.

Сцена, де він стирає не тільки життя, а саму пам’ять про інакомислячих — одна з найпотужніших у книзі. І страшних. Бо це не просто магія. Це — контроль над історією.

Чи стане страх сильнішим за надію?

Чи встигнуть герої повернутись до Дріелю до того, як останнє зерно правди буде втоптане в землю?

Цей розділ не дарує простих відповідей. Але він залишає одне — пульсуюче очікування.

Бо у Ксіломеносі настає ніч. І тільки від нас залежить, хто запалить перше світло.

Також вирішила додати ілюстрацію де Агрігун коїть злочин. 
Запрошую до прочитання, з любовʼю ваша , Уляна❤️