Новини від S.T.A.L.K.E.R. Ua.

Перепрошую без вагітних босів та крутих секретарок! Якось так:

Рясний ливень великими краплинами барабанив в вікна. Час від часу непроглядний нічний морок прорізали яскраві стріли блискавок котрі супроводжувались гуркотливими розрядами грому. Від потужних ударних хвиль зрадницькі тремтіли шибкі в вікнах. Рядовий Кирилов через силу підвівся з м’якого дивана. Підійшов до столу. Взяв до рук чашку з охололою кавою. Не відчуваючи смаку, випив її в кілька ковтків. Закурив сигарету, зробив кілька жадібних затяжок. І скривившись, з огидою вдавив недопалок в дно переповненої попільнички.

 «Трясця! Як же тільки хочеться спати! Уже й кава не допомагає. І не дивно - третю добу без сну. Кляті втікачі це все із-за них! Звісно сержант з майором призначили винними геть в усьому «молодих». Правду кажучи він, Кирилов відбувся кількома додатковими нарядами. А от його приятелю Іваненку за втрату зброї світив трибунал. Пан майор пускаючи піну близько години читав їм нотації. Навіть грозив пристрелить. Дякувати Богу сержант вранці сходив до місцевого торговця, і повернув автомат».

 Рядовий прикурив ще одну сигарету. Прислухався до рівномірного шелесту дощу.

«Схоже, що нарешті клятий дощ почав затихати. Репетиція до другого Всесвітнього Потопу відміняється».

 Рядовий кинув погляд на свій вологій дощовик, що висів на дверцях шафи, і мерзлякувато зіщулився.

 «Ні, нема в світі правди! Якщо новачок то чому ти повинен за інших на варті чатувати?! У якому уставі сказано щоб так знущатися над людьми?! Та пішло воно все до дідька! Тим більше сержант сьогодні стільки вихилив, що навряд прийде перевіряти мене серед ночі. Та й що, і головне від кого в такий ливень тут стерегти? Не державний кордон». – Заспокоюючи сам-себе, подумав солдат.

Він сів на диван. Широко позіхнув. Голова сама почала клонитись до бильця.

«Я тільки приляжу на кілька хвилиночок. Мені цього вистачить. Я спати не буду, лише хвильку полежу». – Повільно проплила лінива думка, і рядовий поринув в глибокій сон.

Чоловік, закутаний в прогумований дощовик, що спостерігав через вікно за діями вартового ховаючись за стовбуром дерева, схвально кивнув головою. Він терпляче вичекав ще кілька хвилин. Рядовий ні разу не поворухнувся. Його груди плавно здіймались та опадали в такт рівномірному диханню. Кинувши мимолітний погляд на новенький годинник зі стрілками що світились в пітьмі, незнайомець поспішно зняв дощовик, склав його, положив біля дерева на мокру траву. Підставив принесений з собою дерев’яний брус під стіну, ступив на нього як на щабель, злегка підскочивши, ухопився обома руками за край бетонного паркану. Підтягнувся, перекинув ногу через паркан. Наступної миті черговий розряд блискавки висвітлив його обличчя. Так, це був Гонта! Зачекавши кілка секунд сталкер стрибнув вниз. Звук торкання ніг поверхні землі заглушив громовий розряд.

«Квіточки позаду. Тепер головне». – Промайнула думка.

Зі слів торговця, кімната в котрій мешкав майор, знаходилась на другому поверсі чергового приміщення. Олег був впевнений, що майор не буде спати в одному приміщенні зі своїми підлеглими. В плані сталкера було кілька слабких місць. Одне з них те, що вартовий зможе випадково почути те, що хтось блукає на горі, та захоче поцікавитись чим займається його командир. Хоч Сидорович запевняв, що ящика горілки досить щоб приспати весь блокпост, Гонта не виключав, що може виявитися непитущий вартовий, і тоді прийдеться «вносити поправки» по ходу розвитку подій. Дякувати Богу не прийшлось. Рядовий Кирилов змучений трьохдобовим безсонням спав міцним сном. Олег, пересуваючись без жодного звуку, немов привид, обійшов приміщення. По трапу піднявся на гору. Торкнувся ручки дверей. Замкнено! Сталкер сунув руку під промоклий светр, дістав із-за пояса масивну стамеску. Сунув її в щілину поблизу замка,поступово додаючи зусиль, плавно натиснув, почувся пронизливий хруст, і двері прочинились. Гонта злодійкувато озирнувся навкруги. Не побачивши нічого підозрілого, беззвучно прослизнув в середину. Зачинивши за собою двері він кілька хвилин прислухався до зовнішніх звуків, але крім шуму дощу нічого не почув. В прокуреній кімнаті витав запах немитого тіла та перегару. В дальньому кутку, під вікном, в бляклих променях лампочки зовнішнього освітлення сталкер побачив майора. Він, у верхньому одязі лежав на застеленому ліжку, і стиха хропів. Черевики валялись долі на підлозі. Сталкер роззувся, м’яко ступаючи, підійшов впритул. Сунув руку під подушку. Витягнув звідти табельний пістолет. Обличчя нічного гостя спотворила хижа посмішка. Він поклав зброю на при ліжкову тумбочку. Вихопив із-під голови сплячого подушку, накинув її на обличчя майора. Жертва майже не чинила опору. Зробивши кілька судомних рухів руками та ногами, майор скоро затих. Після цього Олег поквапно обшукав кімнату. Окрім замкненого сталевого сейфа він не виявив в ній нічого цікавого. Можливо гроші котрі російські миротворці відібрали у нього, лежали в сейфі, але Олег,  із-за браку часу, не став шукати ключа. Взувши черевики, вбивця вийшов з приміщення. Переступив металеву огорожу. Став на край карнизу. Дочекавшись чергового громового розряду, сплигнув вниз.