Відступити, аби потім піти в наступ!

Доброго вечора! 

Запрошую до нового розділу роману "Під владою Хижого".

Уривок.

Здається, пройшла ціла вічність, перш ніж Хижий заговорив, а я виміряла з десяток разів чималий кабінет. Поруч із цим чоловіком почуваюся, мов під палючим сонцем. Не те, що душно — то ще й дихати важко.

— Я подумаю, — байдужим тоном кидає він.

Зупинившись, спантеличено кліпаю.

— В тебе часу до двадцять другої... — зухвало випалюю, буквально повторюю його слова, кинуті у спальні.

— Та невже? — шипить чоловік, наближаючись, і, зупинившись впритул, заявляє: — Принцесо, ти не в тому положенні, щоб ставити мені ультиматуми. Зараз я поїду, а ти маєш час подумати до двадцять другої над моєю пропозицією щодо праці у своїх бюро. І не забувай: твій бізнес уже твій, але право працювати в ньому ти ще не отримала...

Відверто дивлюся в очі Хижому. Мені боязко, відчуваю легке тремтіння, але не хочу здаватися першою у цьому протистоянні очима. Мені дуже страшно, адже я кинула виклик самому дияволу, але, на щастя, він про мої страхи не знає. Хай думає, що я — реальна пофігістка, і мене нічим не залякати.

Книга тут...

Тихого вечора!