Цього разу буде відносно пристойно, але 18+ все одно ставлю.

Єва – донька впливового чоловіка, якій загрожує небезпека, тому до неї приставляють охоронця. Спочатку вона не сприймає його всерйоз, адже навіщо їй наглядач, коли так хочеться свободи? Але з часом її думка змінюється, і вона розуміє, що закохується в нього.

Проте Артем занадто правильний – не можна заводити стосунки з донькою роботодавця. Навіть якщо дуже хочеться...

Довго ж я відкладала цю історію, хоча, здавалося б, написана, відредагована. Вона мала бути тут шостою, а стала дев’ятою. (Так, я подумки називаю свої книжки ще й за номерами).

Залишаю естетику і кілька моментів з книги.

***  

– Хочу побачити тебе з розпущеним волоссям.

Артем не стримав сміху:

– Це найдивніше бажання, яке я коли-небудь чув.

– Але воно мене відволіче, – Єва вмостилася зручніше, підібгавши під себе ногу.

– Точно?

– Авжеж.

Артем повернувся до неї, усівся в такій самій позі та стягнув резинку з волосся. Потім струснув головою, і світлі, злегка хвилясті пасма впали йому на плечі, переливаючись золотавими відблисками на сонці. Артем уважно дивився на Єву, ніби намагаючись зрозуміти її реакцію, а вона не могла позбутися думки, що зараз він схожий на вікінга.

***  

– В чому справа? – Артем підійшов до неї зі збитим диханням.

– Можеш побути моїм партнером на вальсі? Хоча ні. Це не питання, а завдання.

– Справді? – насупився він. – Я думав, що тобі загрожує небезпека.

– Тоді я б тебе не кликала, – Єва потягнула його за руку, не даючи часу на роздуми.

***  

– Давай нап’ємося? – несподівано вирвалося в неї.

– Що, пробач? – Артем відсторонився й заглянув їй у вічі. Вона не жартувала. – Здається, мені не можна з тобою… пити.

– Це прописано в контракті?

– Маленькими літерами внизу, – усміхнувся він. – Взагалі-то ні, але це трохи дивно.

– Лише пляшку, – умовляла Єва. – Краще ж з тобою, ніж у поганій компанії? А я тільки такі й знаходжу.