У кого як, а мене вона день за днем доводить до божевілля (у хорошому сенсі, звісно!).
Але знаєте… мені це подобається. Бо який же геніальний письменник без краплі божевілля?
Як казав Джек Спарроу:
«Це дві крайності однієї й тієї ж особистості!»
Раніше я й гадки не мала, що він має на увазі. Але щойно почала писати про таких божевільних піратів, як він — усе стало на свої місця.
Бо мій Джек приходить саме тоді, коли Попелюшка вже тікає з балу.
Вривається в мою голову, сідає за уявний письмовий стіл, ставить на нього ром — для хоробрості. (Якби ще й мені дав, жаднюга!)
І починає диктувати свої божевільні дні.
А я що?
Хоч не хочу, хоч з хреста зніми — йду нотувати його божевілля. Бо якщо не запишу зараз — до ранку все вивітриться, як дим.
А це вже буде удар по моїй історії. А історія — вона ж жива. Вона цього не пробачає.
І нехай буде проклятий той, хто не поділиться своєю Музою чи враженнями в коментарях!
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНу що ж ви так одразу, прокльонами сиплите? :)) Ну в мене муза генерує ідеї, їх повно в голові, а от щоб писати — треба благати пані Натхнення ледь не на колінах не покидати мене, бо вона ну дуууже примхлива в мене)))
Оксана Павелко, Ох, та пані Натхнення! Розумію вас: то зникає, то з’являється нізвідки, то її придушити трохи треба, то ще щось... Але без неї — життя не життя, а книга — не книга.
Божевільна геніальність — зранку. А ввечері — Геніальне божевілля)))))
Romul Sheridan, Нічого не скажеш влучно сказано)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати