— Яре, з тобою все добре? Якщо такий складний випадок, то можна перенести нашу зустріч на тиждень, а то й більше. Апендицит — це дуже серйозно, — чую в слухавці стурбований голос Сергія Михайловича, мого потенційного партнера, з яким, здається, сьогодні мала відбутися зустріч. — Який ще апендицит? — одразу зрозумівши, в чому справа, кидаю обурений погляд на свою нову секретарку. Як виявилося – ходяче лихо. Скинувши виклик, повільно кладу телефон до кишені й нервово стискаю кулаки — навіть не знаю, що зараз зроблю з цією… Впиваюся суворим поглядом у злякані, повиті поволокою сліз зелені очі. Роблю ще один упевнений крок у бік дівчини, яка ще дужче втискається в дубові двері мого кабінету. Мимоволі вловлюю аромат її пишного волосся, яке вона невміло намагалася зібрати в недбалий пучок. — Це твоїх рук справа? — підійшовши впритул до дівчини, ціджу крізь зуби. — Який апендицит, Юстино? — Я просто… — ще більше збліднувши, невпевнено лепече дівчина. — Знаєш, ні. Перед тим як тебе звільнити, ти виправиш усе, що накоїла за ці декілька днів.

Ще більше цікавого, промокоди, новини та знижки — у моєму телеграм-каналі: https://tinyurl.com/TemnaStoronaLusi