Є люди, які створюють будинки, мости, ліки. А є ті, хто будує всесвіти — з тиші, болю, слів і снів. Автори книг. Ті, хто ночами не спить не через безсоння, а через героїв, що не хочуть мовчати. Ті, хто бере звичайне слово і перетворює його на заклинання.

Іноді вони пишуть, плачучи. Інколи — посміхаються, сидячи серед хаосу з чашкою холодної кави і десятком вкладок: «як вижити після зради», «середньовічна зброя», «як звучить біль». Вони живуть між реальністю й вигадкою, десь на краю світу, якого ще не існує — поки не з’явиться перша літера.

Автори — це люди, які несуть у собі сотні голосів. Вони — хроністи битв, яких не було, і свідки кохання, про яке не знатимуть навіть небеса. Їхні серця часто розбиті, але саме уламки серця здатні виблискувати найяскравіше у темряві.

Хтось скаже: «Це просто історії». Але хіба «просто» — це коли читач плаче на останній сторінці? Хіба «просто» — це коли ти впізнаєш себе у герої, якого вигадала інша людина? Автори не просто пишуть — вони рятують. Обіймають. Шепочуть: «Я знаю, що ти відчуваєш. І я теж це пережив».

Цей блог — не про продажі, не про лайки і навіть не про творчі поради. Це лист тим, хто пише, навіть коли ніхто не читає. Тим, хто сумнівається, але все одно відкриває нову сторінку. Тим, хто говорить голосами мовчазних. Тим, хто пише кров’ю, маскуючи її під чорнило.

Дякую. За ваші світи. За ваших героїв. За ваш біль, перетворений на красу.

Світ став би темнішим без вас.

— Із любов’ю, до кожного автора